Дивні люди
07.30. Ніжна мелодія будильника переконливо й безжально грає до свого тріумфального кінця. Тоді треба різко піднятись, аби не встигнути замерзнути, відчинити вікно, почути запах ранку, змішати його із ароматом кави, не затриматись в душі і зійти 101 сходинку вниз, перескочивши останні три. Тихий ранок мегаполісу дарує зайві 15 хвилин. Це час, аби підібрати брудні думки, залишені серед шумних та безликих вулиць. Час, аби загубити неспокій, байдужість та смуток, відкрити душу, вивільнити її від зайвого повітря і знову закрити на замок. Час, аби зустріти когось особливого і почути дзвінок таймера. Все. Немає зайвої хвилинки. І нікого особливого також немає. Нічого вічного! Тим паче, тих розпіарених почуттів. Нам вистачає часу лише для вечірнього парування і спільної ранкової кави. Більше у нас нічого немає. Лише сумний досвід, кілобайти видалених почуттів і ці 15 вільних хвилин…
Ми просто дивні люди! Тільки ми можемо вночі присягатись у вічному коханні, а зранку піти, бо поганий настрій. Можемо роками трястись над тим, що наступної миті бездумно викинемо в смітник. Ми любимо носити модні речі, вживати іншомовні слова, не забуваємо скористатись дорогими парфумами перед виходом у світ, ну і, звісно ж, одягнути маску «все ок».
Ми – дивні люди, не обтяжені вірністю, довірою та співчуттям.
Ми не вміємо любити! Наша любов – це слова, породжені алкоголем та інтимністю бажань. Наша дружба – лише ланцюг взаємовигідних послуг. А наша радість – тимчасове прояснення перед черговою хвилею темряви та смутку. Щоб відпочити, та не звикнути. Наше життя, наше життя – це лише дві точки: початок та кінець.
Кожен з нас панічно залежний від суспільного схвалення, ілюзії перебування «в курсі», хоча частіше знаходимося в закинутому записнику, а не в телефонній книзі. Ми всі залежні від цих дзвінків, наче сидимо на голці егоцентричних ін’єкцій, що підвищують рівень самооцінки. Дуже рідко насправді отримуємо оригінальну дозу, задовільняючись китайськими підробками.
Якщо думаєте, що хтось не зможе без вас прожити, то спробуйте перестати нав’язуватись! Приховайте зацікавлення і сподівайтесь, що хто-небудь рано чи пізно захоче набрати ваш номер. Та зазвичай ми чуємо лише гудки, які так болюче демонструють правду, за ким насправді варто слідувати.
